Як уникнути конфлікту з учителем

Я дуже добре розумію вчителів, тому що упродовж декількох років пра­цювала лікарем. Річ у тому, що, спілкуючись з учителями й лікарями, люди дуже часто втрачають «відчуття реальності». їм чомусь здається, що в педагогічному або медичному інституті за допомогою особливих закли­нань звичайних людей перетворюють на суперроботів, які ніколи не поми­ляються, а потім ще дають їм на додачу ангельське терпіння, лагідність, доброту та всепрощення. Звісно, це не так.

І лікарі, і вчителі — звичайні люди, які здебільшого непогані, але далеко не ідеальні, а їхні професії пов'язані з високими психологічними наванта­женнями, тому нам усім варто було б узяти за правило берегти їхні нерви.

Це в наших же інтересах.

Час від часу трапляється так, що дитина вступає у конфлікт з учителем. І тут у нас, батьків, з'являється чудова можливість довести дитині, як саме доросла людина може залагодити подібний конфлікт. І спершу варто спробувати розглядати себе і вчителя не як непримиренних ворогів, які че­кають тільки приводу, щоб вступити в сутичку, а як двох людей, які зустрінуться з проблемою і хочуть допомогти одне одному її розв'язати. ЯК ЦЕ КРАЩЕ ЗРОБИТИ?

1.  Дізнайтеся, якої думки дитина про конфлікт.

Поспівчувайте їй: «Ти, напевно, був дуже обра­жений», «Ти, схоже, просто не знав, що робити», «Ти, напевно, злякалася». Зверніть увагу - ви не кажете дитині, що вона повелася правильно або неправильно, ви говорите щось набагато важливі­ше - що вона потрапила в складну ситуацію і ви допоможете їй знайти з неї гідний вихід.

2.  Вислухайте точку зору вчителя. Вислухайте її уважно та шанобливо. Подумайте, змогли б ви самі в подібній ситуації швидко прийняти пра­вильне рішення (як правило, вчителям і лікарям доводиться приймати рішення дуже швидко).

3.  Визнайте провину своєї дитини там, де вона дійсно винна: «Так, він учинив безглуздо, коли вийшов відповідати до дошки з набитим ротом», «Так, він не повинен був битися», «Так, моя дочка не повинна була розмовляти з вами таким тоном».

4.  Сформулюйте, в чому, на вашу думку, дити­на не винна: «Він повівся безглуздо, але він не хотів нікого образити», «Він уплутався в бійку, але, здається, його сусід по парті серйозно його "дістав", «Моя дочка дуже прагне стримуватися, але сьогодні вона не виспалася і, можливо, тому зірвалася. Частково це моя провина - я вчора не уклала її вчасно».

Не шукайте виправдань - шукайте пояснень. Одній мамі чутливого, емоційного та творчо об­дарованого хлопчика якось довелося почути від учительки таку претензію: «Ваша дитина часто плаче від образи, а хлопчики в сім років узагалі не повинні плакати». На це мама відповіла: «Мені здається, діти плачуть, щоб «гасити» стрес. До­рослі в цій ситуації зазвичай палять, п'ють або матюкаються. Хай вже краще плаче». Учителька з нею погодилася.

5.  Запитайте у вчительки, що, на її думку, вам слід робити в цій ситуації. Якщо ви не можете з нею погодитися, ввічливо скажіть їй про це і

поясніть, чому ви так вважаєте. Намагайтеся дійти взаєморозуміння.

6.  Розкажіть дитині, яке рішення ви прийня­ли разом з учителькою, і запитайте, чи влашто­вує воно її. Якщо ні, обговоріть ситуацію разом із дитиною та намагайтеся знайти прийнятний для всіх вихід. Скажіть їй у чому, на вашу думку, вона винна, а в чому не винна, і поцікавтеся, чи згодна вона з такою оцінкою. Якщо дитина визнає свою провину, запитайте у неї, як вона могла б виправити ситуацію (вибачитися, відшкодувати завданого збитку, зробити щось хороше людині, яку образила). Поясніть дитині, що необхідно ви­бачатися, навіть якщо ти не хотів нічого погано­го, а все сталося випадково. «Вибач, будь ласка, я випадково тебе штовхнув, я не хотів зробити тобі боляче, мені дуже шкода, що так вийшло». Іноді варто сказати дитині, що вчителька була не права, але її потрібно пробачити: «Так, вона не повинна була кричати на тебе. Але день добігав кінця, вона уже втомилася, а коли людина втомлюється, вона часто помиляється. З тобою таке теж трапляється, чи не правда?».

7.  Запитайте у дитини, чи потрібна їй ваша під­тримка під час розмови з учителем (або іншим учасником конфлікту) або вона намагатиметься все залагодити сама. Може здатися, що я висту­паю «за мир за всяку ціну».

Це не зовсім так. Так, я дійсно «за мир» між батьками і вчителем. Це перш за все на користь дитини. Але не за всяку ціну. Бувають ситуації, коли доводиться йти на конфлікт. Психологи ра­дять «поставити межу» наперед, але якось дивно думати «наперед» про симпатичну та інтелігентну жінку: «Якщо вона назве мою дитину «сволотою», отже, час втрутитися». Тому візьміть на озброєн­ня старовинне правило: ранок покаже.

Якщо вранці вас все ще трясе від обурення, а дитина категорично відмовляється йти до школи, отже, настав час діяти.