Якщо ваша дитина — бешкетник

Словами не можна описати, як це боляче, коли твоя дитина прихо­дить зі школи вся в сльозах, але не менш важко, коли дитина весела і щебече, як пташка, а ось учитель щоразу робить їй зауваження, і ці зауваження здебільшого справедливі. «Бився, крутився на уроці, грубо розмовляв зі старшим» — нікому не хочеться почути таке про свою ди­тину. Проте що робити, якщо ви все ж таки почули?

Перш за все — не зневірятися і не ставити на собі й на дитині тавро «невдаха». «Шкільні хулігани» - це нерідко діти, які відзначаються сильними емоціями, хорошою уявою, активною життєвою позицією, твердою волею. Вони можуть багато чого досягнути в житті, якщо тільки навчаться використовувати свою енергію з мирними намірами. При цьому також часто це — діти із заниженою самооцінкою, тому що вони постійно чують докори і погрози, а кожна невміла спро­ба вирватися із замкненого кола загального несхвалення тільки додає їм неприємностей. Цим дітям як повітря необхідні любов і дієва допомога. ЩО Ж ВИ МОЖЕТЕ ЗРОБИТИ?

 1.  Поговорити з дитиною про її почуття. Як пра­вило, якщо ви після чергової «пригоди» запитаєте у дитини: «Як же це відбулося? Чому ти так учи­нив?» - ви не почуєте нічого виразного у відпо­відь. Просто для дитини все відбулося дуже швид­ко. Вона почала діяти, не усвідомивши до кінця, що відбувається. Тому вам потрібно повернутися до цього моменту і допомогти дитині усвідомити ті емоції, які штовхнули її на поганий вчинок: «Ти, напевно, дуже розсердився», «Ти злякалася і не знала, як повестися», «Тобі було дуже нудно і хотілося якось себе розважити». Дайте дитині ви­словитися, хай розповість про те, що вона пережи­ла. Наприклад, якщо семирічна дівчинка схопила на уроці зошит сусідки по парті та розірвала його на шматки, спершу повірте їй, коли вона розпо­відає, як сусідка її дражнила. Цілком імовірно, що так і було, а ваша довіра та підтримка потрібні дитині, щоб самій засудити свою поведінку.

2.  Розставити межі. «Ти маєш право злитися, якщо тебе дражнять. Але рвати чужий зошит - дуже безглуздо. Якщо твоя сусідка ніяк не бажала дати тобі спокій, ти мала підняти руку і попроси­ти вчительку вас розсадити».

3.  Поговорити з дитиною про почуття інших. Можливо, ця дівчинка теж чимось засмучена. Коли людина засмучена, вона часто завдає непри­ємності іншим. Швидше за все, для вашої дити­ни почуття інших людей - це «терра інкогніта». У віці 6-9 років багато дітей ще не «виросли» з природного дитячого егоцентризму. Проте якщо ви демонструєте дитині приклад того, як можна розуміти причини вчинків інших людей і прощати їх, ви допомагаєте їй дорослішати.

4.  Допомогти дитині порозумітися зі скривдже­ним і вибачитись, а також захистити свої права. «Пробач мене, що я порвала твій зошит. Ось тобі новий. Але й ти, будь ласка, не дражни мене біль­ше. Я не хочу, щоб ми весь час сварилися».

5.  Стежити за шкільними успіхами дитини. Замкнене коло: «двієчник - хуліган» - найгірше, що може трапитися з дитиною в початковій школі.

6.  Схвалювати дружбу дитини з однокласниками.

7.  Контролювати поведінку дитини, коли ви разом (домовтеся про умовний знак, який ви можете пода­ти дитині, якщо відчуєте, що вона чинить погано).

8.  Звертати увагу дитини на наслідки її вчинків.

«Бачиш, коли ти не можеш себе стримати, ти крив­диш своїх друзів. Так ти ризикуєш зовсім втратити їх». Якщо дитина відповість: «Ну й гаразд!», спо­кійно заперечте: «Неправда. У тобі зараз говорить образа. Я бачу, як тобі подобається грати з Іван­ком. Просто ти боїшся його втратити. Але ти мо­жеш вибачитися і виправити становище».

9.  Дати дитині хороший приклад. Розповіда­йте їй про те, як ви з успіхом виходили з важких ситуацій. «Знаєш, сьогодні в автобусі одна жінка на мене накричала. їй здавалося, що я невдало стою і займаю забагато місця. А я їй відповіла: «А уявіть, що я - дитячий хірург та їду в лікарню, щоб робити операцію. Як ви вважаєте, чи варто на мене кричати або можна ввічливо попросити по­сунутися?». І вона просто не знала, що сказати».

10. Помічати і підтримувати успіхи дитини в здобутті самоконтролю, навіть якщо ці успіхи не­значні. «Ти, здається, дійсно розсердився на того хлопчика. Але ти не почав битися, ламати речі, штовхати собаку. Молодець. Звичайно, не слід було й лаятися. Але всьому свій час. Коли ти тро­хи ще подорослішаєш, ти навчишся висловлювати свій гнів увічливими словами, і тоді твій кривдник все-таки прислухається до тебе».

11. Помічати й заохочувати будь-які успіхи ди­тини, щоб підтримувати її самооцінку на високо­му рівні.

12. Проводити багато часу з дитиною, демон­струвати їй свою любов ласкою, спілкуванням, емоційною підтримкою. Дуже часто агресія — це наслідок відчуття самотності та безвиході. Вияв­ляючи агресію, дитина намагається привернути увагу батьків, нехай навіть негативну.

13.  Звертатися за допомогою до фахівців, якщо самі перебуваєте у важкій ситуації. Наприклад, ди­тина важко переживає розлучення батьків, тому її поведінка стрімко погіршується. Мама переживає сильне почуття провини, одночасно зростає її роз­дратування, їй здається, що дитина поводиться так «навмисне», щоб «покарати її». При цьому в глиби­ні душі вона почувається зневіреною та безпорадною і хоче, щоб від неї «нарешті всі відчепилися». За­звичай, у такому стані вона мало чим зможе допо­могти своєму синові - вона сама потребує допомоги.